В рамках Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства" пропоную вам цикл казок "Життя без насильства", створених мною за допомогою штучного інтелекту на платформ https://chatgpt.com/.
День третій: "Казка про ліс, який забув, як бути добрим"
У далекому лісі, де шелестіли могутні дерева і співали пташки, жили звірі. Ліс був домом для всіх — від крихітних мурах до величезного ведмедя. Але одного дня щось змінилося.
Все почалося з маленького. Білочка Блискавичка випадково зачепила гілку їжачка Тіна, і той розсердився. Він обізвав її та насуплено побіг далі. Білочці стало прикро, і наступного ранку вона скинула жолудь прямо на лисичку, яка пробігала під деревом. Лисичка обурилася і образила їжачка.
З кожним днем сварок ставало більше. Пташки почали співати не радісні пісні, а сумні мелодії. Дерева стояли в тиші, ніби теж засумували.
Аж ось одного ранку в лісі з’явився дивний туман. Він обіймав дерева, вкривав землю і шепотів:
— Мені тут подобається. Ваш ліс такий похмурий і сумний. Я залишуся назавжди!
Звірі злякалися. Ведмідь, наймудріший із них, скликав збори.
— Що ж нам робити? — питала білочка.
— Як прогнати туман? — хвилювалися птахи.
Ведмідь задумався і сказав:
— Туман прийшов, бо ми забули, як бути добрими одне до одного. Ми сваримося, кричимо й ображаємо. Якщо ми повернемо доброту, туман піде.
Спершу звірі не вірили, що це можливо. Але білочка, яка перша почала сварки, наважилася підійти до їжачка.
— Вибач мені, Тіне, — сказала вона.
Їжачок усміхнувся:
— І ти мені вибач.
Із цього почалося диво. Звірі стали просити вибачення й допомагати одне одному. Лисичка принесла їжачку яблуко, а птахи знову заспівали радісні пісні.
Туман спершу повільно, а потім все швидше почав танути, поки зовсім не зник. Ліс знову став світлим і щасливим.
Відтоді всі звірі пам’ятали: навіть маленька образа може зробити їхній дім похмурим, а доброта й підтримка — найсильніша магія.
Немає коментарів:
Дописати коментар