Жила-була в одному барвистому лісі маленька Краплинка Добра. Вона була прозора, тепла й світилася, наче маленьке сонечко. Куди б Краплинка не летіла, там ставало трохи світліше й тепліше.
Краплинка торкнулася білочки — і та раптом відчула, як серце стало легким. Потім торкнулася їжачка — і той відчув теплу хвильку всередині.
— А може, не шишка важлива? — тихенько сказала вона. — Може, важливо, щоб ми були друзями?
Білочка подивилася на їжачка. Їжачок — на білочку. І раптом вони обидва засміялися.
— Давай поділимося, — сказала білочка.
— А давай! — погодився їжачок.
Шишка виявилася смачною удвох, а сміх — ще смачнішим.
Краплинка Добра полетіла далі й побачила пташку, що сумно сиділа на гілці. Маленьку Синичку хтось налякав великим криком.
— Я боюся… — тихенько прошепотіла вона.
Краплинка торкнулася її крилець:
— Нема чого боятися. Там, де є добрі серця, немає місця для крику.
Синичка змахнула крильцями, і її спів знову став веселим.
Так Краплинка літала по всьому лісу, збираючи смуток і ділячись теплом. І там, де вона з’являлася, сварки припинялися, серця ставали лагіднішими, а очі — добрішими.
Краплинка засвітилася ще яскравіше — адже її мрія здійснилася. Відтоді в лісі з’явився новий закон: «Хто сильний серцем — той не кривдить інших». І ліс жив у мирі, сміху та теплих променях доброти.

Немає коментарів:
Дописати коментар