Одна вона у нас така-
Уся співуча і дзвінка,
Уся плакуча і гримуча
Хоч без лаврового вікна.
Мова - це особливий і загадковий феномен людського духу. З одного боку, вона природна і проста річ. Як повітря, яким ми дихаємо, як земля, якою ходимо, як голос матері чи небо над головою. З іншого - навіть до такої звичної речі треба ставитися бережливо, як до річки, що висихає. Як до квітки, яка потребує людського догляду.
Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
ЧОМУ МИ СПІВУЧІ
Одного разу Бог роздавав дітям подарунки. Коли закінчив, прибігла маленька дівчинка, стала під дверима та й заплакала. Почув Господь, відчинив двері та й питає : - Чого ти плачеш, дівчинко? Бо мені жодного подарунка не залишилось, - відповіла дівчинка. Не плач, не плач, - заспокоїв Бог. – Дам я тобі подарунок, який залишив для себе самого. І дав їй пісню співучою і мелодійною мовою. А тією дівчинкою була Україна.
ЧОМУ НАШУ ЗЕМЛЮ НАЗВАЛИ УКРАЇНОЮ
Колись давно Бог створив різні народи і кожному наділив землю. Наші предки пішли до нього пізніше, тому землі їм уже не вистачило. Прийшли вони до Бога, а він у цей час молився, тому не сміли нічого сказати йому. Стали чекати. Повернувся Господь по якійсь хвилі, сказавши, що вони чемні, хороші діти. Дізнавшись, чого ті прийшли, запропонував їм чорну землю. Ні, - відповіли предки, - там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці. Тоді я вам дам ту землю, що залишив для раю, там усе є : річки, озера, ліси, пустелі. Але пам’ятайте : якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні – то ворога. Пішли наші предки на ту землю, оселилися і живуть до сьогоднішнього дня. А країну свою назвали Україною ( часточкою раю).
Немає коментарів:
Дописати коментар