Відкрийтеся, небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки і хутори.
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Зійдіть на воді, на суші
Збудуйте в пам’яті не вигойний собор!
Це тридцять другий рік.
Це тридцять третій рік.
Голодомор, голодомор!
До вашої уваги в шкільній бібліотеці представлено книжково-ілюстративну викладку літератури "Чорні сторінки в історії України", присвячену роковинам трагедії українського народу в 1932-1933 роках.
Сьогодні ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.
Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторювалися.
Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. У багатьох селян забирали зерно, в тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію.
Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загорожувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. На весні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини.
Причинами голодомору в Україні у 1932-1933 роках є:
1. Вивезення зерна з України
2. Колективізація
3. Розкуркулювання
4. Денаціоналізація
5. Геноцид
Пам'ятники жертвам голодомору відриті в багатьох містах і селах нашої країни та за її межами.
Всеосвіта › Перейти на сторінку документа
Остання субота листопада – День вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років.
ГОЛОДОМОР
Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.
Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?
І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.
«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…
На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.
Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?
Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»
Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.
О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.
Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.
Н. Шляхова
Немає коментарів:
Дописати коментар