Інформаційне бюро: Іван Багряний

 Іван Багряний (справжнє ім’я: Лозов’ягін Іван Павлович) народився 2 жовтня 1906 р. у м.Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра. 

Український поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст та політичний діяч. Голова Української національної ради. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992, посмертно), номінант на Нобелівську премію з літератури (1962).

У статті ви знайдете посилання на книгу "Тигролови", яку можете прочитати онлайн та прослухати скорочено аудіокнигу.

Навчався у вищій початковій школі, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу надія. З 1920 р. навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. У 1924 р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг»,і у 1925 р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети».

У 1926р. вступив до Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальну скруту. Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин».

Його прийняли до організації МАРС. У 1929 р. з’явилася збірка поезій «До меж заказаних». У 1930 р. з’являється історичний роман у віршах «Скелька»

16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність, рік тримали під слідством, потім засудили на 5 років заслання і вивезли на територію України. 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Про це написав у романі “Сад Гетсиманський”

1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався.

У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини, залишивши дружину з дітьми вдома. Публікуються романи “Люба”, “Тигролови”. У 1945р. засновує газету «Українські вісті», засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді). Іван Багряний був учасником Мистецького українського руху (МУР) та брав участь у створенні цієї організації. У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»?»

Знайшов порятунок душі у новій родині, де народилися син Нестор і донька Роксолана. Він не дуже був дитячим письменником, але дбав про власних дітей, які зростали на чужині. Щоб не забули вони батьківської мови, не відцуралися рідної землі, з'явилася його «Казка про лелек та Павлика-мандрівника» і «Телефон». Ці книжечки до того ж були прикрашено авторськими малюнками.

У 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р. Похований у місті Новий Ульм. Джерело

Твори опубліковані в еміграції:
- збірка «Зо­ло­тий бу­ме­ранг» (1946; вона да­ла під­ста­ву Ю. Ше­ре­ху-­Ше­ве­льо­ву пос­та­ви­ти ім'я ав­то­ра по­ряд з Ула­сом Сам­чу­ком, як двох най­ви­дат­ні­ших пись­мен­ни­ків ук­ра­їн­ської еміг­ра­ції);
- ро­ма­ни:

 «Тиг­ро­ло­ви» (1944, дру­га ре­дак­ція — 1946—1947),
«Сад Гет­си­ман­ський» (1950),
«Ог­нен­не ко­ло» (1953),
«Ан­тон Бі­да - ге­рой тру­да» (по­е­тич­на са­ти­ра, 1956),
«Буй­ний ві­тер» (1957),
«Лю­ди­на бі­жить над прір­вою» (1965),
- п'є­си: 
«Мо­рі­ту­рі» (1947),
«Ге­не­рал» (1944),
«Роз­гром» (1948) та ін­ші тво­ри. ВікіпедіЯ

До шкільної програми входить твір Івана Багряного "Тигролови". 

Читати книгу онлайн можна за посиланням у тексті (натисніть на назву)
Читати вухами, або прослухати у скороченому вигляди нижче.